Адаптація дитини до дитячого садка

Пригадаймо мудрі слова відомого французького письменника А. де Сент – Екзюпері: «Всі дорослі спочатку були дітьми, тільки мало хто з них про це пам’ятає». І повернімося до свого дитинства. Запитаймо самі себе: «Чи подобалося нам лишатися самим, без батьків?» «Так, подобалося! – відповість багато хто. – Але тоді, коли мені вже було 10 і більше років і дуже хотілося бути самостійним».

 

А коли дитині рік, два чи п’ять, коли ще немає досвіду життя, коли щохвилини потрібно бачити й відчувати маму? А мамі потрібно в гості, на день народження, у відрядження. Як тут бути? Однозначної відповіді не існує. Діти різні: одні легко перенесуть розлуку з батьками, в інших виникнуть нервові зриви, і їх наслідки дорослі можуть відчувати все своє життя.

 

Перше й найважливіше правило щодо цього може бути таким: «Не можна надовго розлучатися з дітьми до трьох років». Надто великим є емоційний зв’язок малюка і мами.

 

А проте розлука – це нормальний момент дорослішання дитини. Тільки потрібно все продумати: залишити дочку або сина в надійних, перевірених руках, розповівши про режим, звички, улюблені ігри дитини. Періодично телефонувати. І обов’язково прийти після розлуки до дитини з обіймами, поцілунками, ніжними словами й невеликими сувенірами. Коли дитина стане дошкільником, важливо пояснювати їй, чому мамі й татові потрібно піти, виїхати. Однак завжди при цьому слід пам’ятати про те, що є діти, які дуже бояться розлуки з близькими, почувають себе покинутими й нікому не потрібними. У такому разі рекомендується звести розлуку до мінімуму. І поступово готувати своє маля до наступних розлук: грати з ним у хованки, акцентувати увагу на подібних епізодах із казок, мультфільмів, із життя друзів, однолітків («Твоя подружка Наталя залишилася в бабусі, і їй там сподобалося. Поговори з нею про це, буть ласка»). Тоді Ваша дитина поступово почне розуміти, що батьки зникають тимчасово, але обов’язково повертаються.

 

Прийміть також ще одне, дуже важливе правило: будьте точними в часі. Якщо пообіцяли прийти по дитину після сну, значить, треба це виконати буть – що, у разі ж неможливості повернутися вчасно – зателефонувати, перепросити й повідомити, коли Ви прийдете. Іншими словами, важливо навчати дитину бути готовою до розлук із батьками – це серйозний момент формування здорової особистості. Навчитися ж розлучатися – це лише один із компонентів очікування нової зустрічі з рідними

 

Для того, щоб Ваша дитина швидко й легко звикла до нового способу життя, що його пропонує дитячий садок, відчувала себе   у групі упевнено й комфортно, ми просимо Вас про співпрацю в період її адаптації до нових умов.

 

   У дитячому садку дитині треба звикнути до:

 

— нових дорослих людей, які про неї піклуватимуться

 

— нової обстановки, приміщень, меблів, іграшок

 

— товариства своїх однолітків

 

— нового розпорядку дня.

 

     Вашій дитині простіше звикати до цього поступово.

 

     Тому ми просимо Вас уперше прийти з дитиною тоді, коли в групі не буде інших дітей, або буде їх мало, і вихователь зможе познайомитися з Вашим малюком, а він — вивчити нову для нього дорослу людину. Дитина відчуватиме себе упевнено, якщо Ви спочатку будете поряд із нею.

 

Перші дні бажано приводити дитину о 9.00, нагодувавши її снідан­ком, і забирати додому через 1,5 – 2 години на протязі адаптаційного періоду, поки дитина не звикне. Про це Вам розповість вихователь.

 

Якщо дитина досить легко адаптується до нового для неї укладу життя, Ви можете залишати дитину в дитячому садку для денного сну. Першого та другого тижня просимо забирати дитину одразу після обіду (приблизно о 12.30), потім – після денного сну.

 

Удома в адаптаційний період треба ставитися до малюка терпимо й уважно. Коли щось турбує Вас у зв'язку з дитячим садком, не обгово­рюйте це при дитині, але обов'язково поділіться всіма побоюваннями зі співробітниками нашого закладу.

 

Просимо Вас розповісти вихователеві про дитину якомога більше — усе, що Ви вважаєте особливо важливим.

 

Ми готові прислухатися до всіх Ваших побажань.

 

 

 

Соціальна поведінка дитини

 

Новонароджена дитина ще не є особистістю, але вона має можливість нею стати, якщо для цього створюються сприятливі умови. Насамперед, потрібно сформувати у дитини ставлення до себе, до інших та до навколишнього світу. Спочатку формується ставлення до найближчих дорослих, зокрема матері, згодом коло людей, до яких дитина ставиться певним чином, зростає. Хтось їй подобається, хтось не дуже, із кимось вона хоче перебувати поруч, когось ігнорує. У дошкільному віці основним об’єктом усвідомлення своїх ставлень стають однолітки.

 

І саме від дорослих, які перебувають поруч із дитиною, залежить формування особистості та її місце в групі, її статус. Кожна людина прагне до успіху, самоствердження, але не завжди має можливість швидко і легко досягти своєї мети, адже на заваді — почуття власної недосконалості. Тому без перебільшення вагомою та важливою є підтримка та допомога рідних та близьких людей.

 

Рекомендації батькам

 

• Якомога частіше спостерігайте за поведінкою дитини під час спілкування з іншими дітьми, спільних ігор.

 

• Розмовляйте з дитиною про її перебування в дитячому садку, на подвір’ї (із ким гралась? хто є твоїм другом? чому? про що розмовляє з іншими дітьми?). Будьте уважним співрозмовником, разом із дитиною з’ясуйте причини та правильність її поведінки щодо інших дітей.

 

• Проводьте бесіди з дитиною про її однолітків із групи, сусідських дітей. Спонукайте, щоб дитина сказала щось позитивне про них, про риси характеру, таланти, вміння, а не про зовнішність.

 

• Разом із дитиною намалюйте її друзів, виготовте подарунки для них до дня народження, інших свят.

 

• Привчайте дитину бути відповідальною перед іншими, дотримуватись правил поведінки, завжди замислюватись над своїми вчинками та вчинками інших дітей, дорослих, знаходити правильне розв’язання складної ситуації.

 

• Пограйтесь у гру «Добре — погано» (дорослий запитує — дитина відповідає, пояснює свою відповідь), у рольові ігри: «Сім’я», «Дитячий садок», доручайте дитині різні доручення, стимулюйте їх самостійність.

 

• Підтримуйте та підбадьорюйте дитину, радійте за неї, хваліть за хорошу поведінку. Станьте прикладом для наслідування, демонструйте бажану поведінку, пояснюйте свої вчинки.

 

 

 

 

Особливості сімейного спілкування

 

(як допомогти малюку в процесі соціалізації)

 

Традиційно головним інститутом виховання і соціалізації дитини є сім’я. Те, що дитина в дитячі роки набуває в сім’ї, вона зберігає протягом всього життя. Важливість сім’ї, як інституту виховання обумовлена тим, що в ній дитина знаходиться протягом тривалого часу життя і за тривалістю свого впливу на особистість жоден з інститутів виховання не може зрівнятися із нею.

 

Одним з ефективних засобів соціально-емоційного розвитку в сім’ї є спілкування батьків з дітьми як специфічний спосіб їхньої взаємодії, за допомогою якого здійснюється обмін інформацією з проблем морально-етичного змісту, розвиток моральної свідомості, формування моральних почуттів і переконань, регуляція і корегування вчинків і поведінка дітей.  Основні потреби у спілкуванні з дорослими починають переходити із практичної сфери (спільного виконання дій) у пізнавальну: дорослі стають джерелом різноманітних знань про навколишнє середовище. Діти виявляють підвищену чутливість до тону розмови, настрою співбесідника, ставлення до себе оточуючих. Вони також дуже чутливі до емоційного стану ровесників, легко переймаються їхніми почуттями. У цьому віці дуже важливо приділяти увагу вихованню гуманних почуттів та уявлень про доброту, чуйність, взаємодопомогу, дружелюбність. Потреба в спілкуванні з однолітками та дорослими визначає становлення особистості дошкільника.

 

Поводження батьків з дітьми відображає їхні почуття як до дитини, так і до себе і буде визначати самооцінку дитини. Це означає, що батьки, які приймають себе, з більшою ймовірністю будуть приймати і свою дитину, ставитися до неї тепло і уважно, в результаті чого їхня дитина також буде приймати себе. У дітей, які мали довірливі відносини з батьками, переважає адекватна і стійка самооцінка.

 

 Хваліть дітей. Діти дуже цінують похвалу. Щиро хваліть конкретні вчинки дитини. Похвали можуть заслужити не лише незвичні вчинки, а й більш буденні: наприклад, якщо дитина вчасно прокинулась і зібралась в садок. Батькам важко приділяти більше уваги хорошим вчинкам дітей, а не зациклюватися на поганих. Часті докори здатні призвести до того, що дитина змириться з тим, що вона «не така, як треба».

 

 Показуйте дітям свою любов. Це стосується як слів, так і дій. Дитині необхідно всіма способами дати зрозуміти, що вона особлива, не така як всі, і вона улюблена і незамінна.

 

 Повага дуже важлива у вихованні: дитина повинна знати, що вона заслуговує не менше поваги, ніж Ваші дорослі знайомі і друзі. Особливо це стосується того, як Ви розмовляєте з дітьми: більшість батьків розмовляють з дітьми зовсім не тим тоном, яким би вони розмовляли з дорослими людьми, а це найчастіше дратує і навіть принижує дитину. Не забувайте про такі прості слова як «будь ласка» і «дякую», якщо просите дитину щось зробити.

 

 Будьте послідовними у своїх вчинках. В багатьох речах дітям важлива передбачуваність: їм треба чітко розуміти, чого від них хочуть батьки, і чого можна очікувати від батьків у відповідь на ті чи інші вчинки. Дітям повинно бути зрозуміло, яка саме поведінка розцінюється як прийнятна, а яка – ні.

 

 Не вимагайте від дітей бути ідеальними. Ідеальних людей не існує, і батьки не повинні забувати, що це стосується і їхньої дитини. Дітям важливо усвідомлювати, що їх люблять і приймають такими, які вони є, не дивлячись ні на які недоліки. Це придає дитині більше впевненості, а, отже, не дозволяє впасти самооцінці. Деякі батьки вважають, що для того, щоб дитина домагалася успіхів, на неї необхідно здійснювати деякий вплив, але насправді така виховна політика здатна скоріш нашкодити, ніж принести гарні результати. Діти, яких батьки сприймають такими, які вони є, відчувають більше впевненості у собі, а, отже, більше здатні на ризики і вчинки, пов’язані з досягненням успіху. Діти, на яких постійно чинять тиск, рано чи пізно починають сваритися з батьками і уникати спілкування. Замість того, щоб сварити за помилки, Ви повинні звертати їх на корисний досвід. А замість того, щоб вимагати виняткових результатів – зменшити тиск на дитину і більше підтримувати будь – які починання.

 

 Слідкуйте за своєю поведінкою. Самооцінка батьків відображається в їх поведінці, а діти, як правило, використовують поведінку батьків як приклад для наслідування. Не можна очікувати, що дитина буде адекватно себе поводити, якщо вона не бачить адекватної поведінки батьків.

 

 Любіть свого малюка і приймайте його таким, яким він є. Ваші любов і розуміння – це найважливіше, що ви можете йому дати!

 

 

 

Збережемо субкультуру дитинства

Пам'ять дитинства має жити в серці кожної людини. Не забуваймо тендітних квітів власного дитинства, які зростали у виховних середови­щах різного ґатунку (як кому поталанило). Місія батька — оберігати дитинство своїх нащадків, допомогти розквітнути їхнім здібностям і та­лантам. Що ж заважає цьому, що загрожує не лише здоров'ю дітей, а й феномену їхньої суб­культури? Спробуємо дати відповідь, спираючись на дослідження багатьох науковців.

 

 НЕЗАДОВІЛЬНИЙ ЕКОЛОГІЧНИЙ СТАН ПРИРОДИ

 

Незадовільний екологічний стан природного дов­кілля негативно позначається на здоров'ї дітей, обмежує можливості повноцінного природовідповідного фізичного розвитку. Звісно, цей виклик має глобальний харак­тер, і реагувати на нього повинні державні ор­гани. Однак не забуваймо: багато чого можна досягти й власними силами, на рівні родини і дошкільного закладу. Напри­клад, майбутні батьки мають виважено ставитися до власного здоров'я, відмовитися від шкідливих звичок, унормувати свій режим харчування, сну, діяльності та відпочинку, рухової активності, а жін­ці в період вагітності треба вести здоровий спосіб життя, піклуючись про себе і дитину.

 

Важливо також грамотно використовувати при­родне оточення для дотримання оптимального рухового режиму і загартування дітей: спонукати малят ходити босоніж по траві, піску й камінцях, вирушати з ними у піші, велосипедні, лижні й сан­ні прогулянки-походи, проводити рухливі ігри, в тому числі й ігри та вправи спортивного характе­ру, не забувати при цьому й народні рухливі ігри, хороводи, ігри-забави — одне слово, використо­вувати природні резерви для оздоровлення.

 

НАПРУЖЕНІСТЬ У БЛИЗЬКОМУ ТА ВІДДАЛЕНОМУ СОЦІУМАХ

 

Одна з першопричин виникнення напруженос­ті у соціальному довкіллі дитини — неусвідомлене батьківство. А саме: неготовність молоді до планування вагітності і розв'язання пов'язаних з нею проблем, відсутність позитивного емоційного контакту батьків з плодом, мотиваційна та інфор­маційна неготовність до догляду за немовлям, не­бажання поступатися власними інтересами заради малюка тощо.

 

Неусвідомлення батьками взятої на себе від­повідальності за життя, здоров'я, повноцінний усебічний розвиток їхньої дитини та її щасливе майбутнє породжує комплекс сімейних супереч­ностей, непорозумінь, конфліктів між дорослими, а згодом — між дорослими й дітьми. Незапланована поява дитини у сім'ї, негативні звички та асоціальна по­ведінка батьків (паління, пияцтво, роз­пуста, скандальність, правопорушення) можуть спричиняти насилля в родині, жертвами якого стають діти. Через від­сутність життєвого досвіду, обмеже­ні можливості впливу на обставини та рідних, уразливість нервової системи малюки вкрай болісно переживають усі негаразди, відчувають себе зайвими, не здатними усвідомити причини та знайти способи врегулювання конфліктів, аби довести батькам свою потрібність, при­вернути їхню увагу.

 

Навіть серед сімейних пар, які пла­нували народження дитини, нерідко спостерігається дефіцит необхідних медико-психолого-педагогічних знань і практичних умінь для догляду за ма­люком, забезпечення його розвитку.

 

Результат — неспроможність створи­ти адекватне розвивальне соціаль­не середовище й налагодити тісний емоційний контакт, довірчі особистісні стосунки, а потім і партнерську вза­ємодію з власною дитиною.

 

Напруженість у найближчому соці­умі може виникати через проблеми спілкування дорослих членів ро­дини з дитиною, які зумовлюються різними чинниками.

 

Тож дорослим завжди треба пам'ятати:

 

♦  оточення має забезпечувати благополучну екологію дошкільного дитинства, визначаючи зону найближчого розвитку дитини (за Л.Виготським), зокрема комунікативно-мовленнєвого, соціально-морального, емоційно-цінніс­ного і креативного;

 

♦  потужний резерв внутрішнього саморозвит­ку особистості закладений у власному "Я" дитини і субкультурі дитячого співтовари­ства, що зумовлює зону варіативного роз­витку малюка, у межах якої мирно співісну­ють різні культури, виробляються близькі дітям моделі соціальної взаємодії (за дани­ми Н. Гавриш).

 

Таким чином, готуючись стати і ставши бать­ками, молоді люди мають постійно підвищувати власний рівень медико-психолого-педагогічної обізнаності, звертаючись до спеціальної літерату­ри, інтернет-ресурсів та кваліфікованих фахівців.

 

Для запобігання конфліктним ситуаціям слід враховувати потреби усіх членів родини, шука­ти компроміси, поважати думку кожного. Знаючи схильність дошкільнят до наслідування, дорослі мають контролювати власні поведінку, мовлен­ня, звички, дозвілля, аби до дитячої субкультури не проникали жаргонізми, ненормативна лексика, шкідливі ігри, розваги дорослих тощо.

 

НЕВІДПОВІДНІСТЬ ПРЕДМЕТНОГО СЕРЕДОВИЩА ПОТРЕБАМ РОЗВИТКУ ДИТИНИ

 

Низька якість предметів, з якими діти почина­ють маніпулювати вже у ранньому віці, а згодом і активно діяти, може шкодити здоров'ю, провоку­ючи отруєння, алергічні реакції, зорові, мозкові й нервові перенапруження, травми та ушкодження, інші функціональні й психічні розлади.

 

Вказані чинники разом з неграмотним добором предметів порушують індивідуальну траєкторію розвитку дитини, спричинюючи невідповідність предметного середовища віковим завданням, потребам та індивідуальним можливостям особистісного зростання.

 

Окремо спинимося на проблемі недооціню­вання іграшки як засобу повноцінного роз­витку й матеріального центру гри. Прикро, що народна іграшка перетворюється на сувенір, му­зейний експонат і не знаходить належного місця в дидактичній, сюжетно-рольовій, рухливій грі, театралізаціях.

 

Постійно перебувати у полі зору батьків і пе­дагогів має й сучасна іграшка, а разом із нею і книжка. Дитячі психологи і педагоги давно засте­рігають від проникнення культури дорослих в ди­тячу субкультуру саме через іграшку і книжку. Так, сучасних дітей оточують образи з підкресленими ознаками сексуальності (наприклад, ляльки Барбі і Кен), іграшки з агресивною зовнішністю. А в змісті дитячих книжок популяризуються шкідливі для ди­тячої психіки теми агресії — події космічних війн, історії про прибульців, монстрів тощо.

 

Непокоїть і тенденція поступового витіс­нення іграшки, паперової дитячої книжки комп'ютерними іграми, електронними книжка­ми тощо. Хочемо наголосити: уберегти дітей від надмірного захоплення комп'ютерною технікою вкрай важливо. Щоб дозувати і спрямовувати вза­ємодію дітей з технікою, дорослі мають разом з ними періодично грати у розвивально-пізнавальні ігри, малювати, слухати аудіозаписи дитячих пі­сень, казок, переглядати концерти, фільми за до­помогою електронних пристроїв.

 

Особливу увагу необхідно приділити вибору ко­рисної для розвитку дитини образної, дидактичної, конструкторської іграшки та високохудожньої по­вчальної, доброї книжки. Вони здатні об'єднати й різновікове дитяче товариство, і батьків з власни­ми дітьми, і педагогів дитячого садка з вихован­цями.

 

ІНТЕЛЕКТУАЛЬНЕ ПЕРЕВАНТАЖЕННЯ ДІТЕЙ

 

Надшвидкі темпи розвитку інформаційного сус­пільства призводять до насичення простору нав­коло дитини з перших днів її життя великими об­сягами інформації й підвищують вимоги щодо готовності малюка орієнтуватися в ній. А звідси — бажання тат і мам на­вантажити малюків різноманітною інформацією. На жаль, цим грішать і деякі дошкільні програми, і на­вчальні посібники до них.

 

Такий підхід може призвести до інтелектуально­го перевантаження дитини й реалізується за раху­нок часу, необхідного для самостійної діяльності, гри, спілкування.

 

 Одне слово, все, що оточує дитину і спожива­ється нею, має бути безпечним у моральному, психоемоційному, фізичному сенсі і духовно під­несеним у загальнолюдському розумінні, сприяти розкриттю кращого, що є в її природі.

 

 

БАТЬКАМ МАЙБУТНІХ ПЕРШО

 

Зовсім не за горами, коли в багатьох сім'ях от-от станеться радісна і знакова подія: 1 вересня в пишних бантах чи у франтуватому костюмчику ваше маля вперше переступить шкільний поріг! Прощай, безтурботне дитинство! Що чекає попереду - успішне навчання, нові друзі, цікаве насичене життя? 

 

 Що потрібно знати батькам про готовність до школи?

 

Основними компонентами загальної (психологічної) готовності до школи є:

 

1.    Мотиваційна готовність до навчання у школі

 

 Свідченням мотиваційної готовності є наявність у дитини бажання йти до школи і вчитися, сформованість позиції майбутнього школяра. Якщо в дитини сформувалися адекватні уявлення про школу, вимоги до нової поведінки, вона не відчуватиме труднощів у прийнятті нової позиції, легко засвоюватиме норми і правила навчальної діяльності та поведінки в класі, взаємини з учителем і школярами.

 

2.    Емоційно-вольова готовність до навчання в школі.

 

Засвідчує здатність дитини регулювати свою поведінку в різноманітних ситуаціях спілкування і спільної навчальної діяльності, виявляється у самостійності, зосередженості, готовності й умінні здійснювати необхідні вольові зусилля. Вимоги до позиції школяра ставлять дитину перед необхідністю самостійно і відповідально виконувати навчальні обов'язки, бути організованою й дисциплінованою, вміти адекватно оцінювати свою роботу. Тому цей вид психологічної готовності називають морально-вольовою, оскільки вона пов'язана із сформованістю особистісної позиції дитини, з її здатністю до управління власною поведінкою. Йдеться про вміння дотримуватися правил, виконувати вимоги вихователя, гальмувати афективні імпульси, виявляти наполегливість у досягненні мети; уміння довести до кінця розпочату справу, навіть якщо вона не зовсім приваблива для дитини.

 

3.    Розумова готовність дитини до навчання в школі.

 

Виявляється у загальному рівні її розумового розвитку, володінні вміннями і навичками, які допоможуть вивчати передбачені програмою предмети. Загалом розумова готовність дитини до навчання у школі охоплює її загальну обізнаність з навколишнім світом, елементи світогляду; рівень розвитку пізнавальної діяльності і окремих пізнавальних процесів (мовлення, пам'яті, сприймання, мислення, уяви, уваги); передумови для формування навчальних умінь і загалом навчальної діяльності. Формування умінь навчальної діяльності забезпечує дитині високий рівень здатності до навчання, тобто до виокремлення навчального завдання і вміння перетворити його на самостійну мету діяльності. Це вимагає від дитини здатності аналізувати, шукати причини змін у предметах і явищах тощо.

 

4.    Психологічна готовність до спілкування та спільної діяльності.

 

Це важливе новоутворення обумовлене зміною провідних типів діяльності, переходом від сюжетно-рольової гри до навчальної діяльності. Дитина, у якої не сформовані компоненти психологічної готовності до спілкування та спільної діяльності, відчуватиме такі типові труднощі у навчанні, як: нерозуміння позиції вчителя, невміння слухати товариша, узгоджувати спільні з класом дії, завищена самооцінка та ін.

 

Загалом, психологічна готовність є цілісним станом психіки дитини, що забезпечує успішне прийняття нею системи вимог школи і вчителя, успішне оволодіння новою для неї діяльністю та новими соціальними ролями.

 

Чи хоче дитина йти до школи?

 

Насамперед дізнайтеся, чи хоче ваша дитина йти до школи. Зверніться до неї зі словами: «Якби хтось став за тебе говори­ти, чи ти погодилася б з цими словами?»

 

1. Коли я піду до школи, у мене з'я­виться багато нових друзів.

 

2. Мені цікаво, які в нас будуть уроки.

 

3. Думаю, що буду запрошувати на свій день народження увесь клас.

 

4. Мені хотілося б, щоб урок тривав довше, ніж перерва.

 

5. Цікаво, що в школі пропонують на сніданок?

 

6. Коли я піду до школи, то буду гарно вчитися.

 

7. Найкраще в шкільному житті - це канікули.

 

8. Мені здається, у школі більше ціка­вого, ніж у дитячому садку.

 

9. Мені хочеться в школу, тому що діти з мого будинку вже навчаються.

 

10. Якби мені дозволили, я б пішла учи­тися торік.

 

Усього позитивних відповідей ...

 

Обведіть номери висловлювань, із яки­ми ваш малюк погодиться, а потім порахуйте кількість позитивних відповідей.

 

Сума 1-3 бали - ваша дитина вважає, що непогано живе і без школи. У цьому випадку вам слід замислитися надпричинами такої думки.

 

Сума 4-8 балів - так, у школу хочеть­ся, але в основному вона мріє поки що про нові ігри і друзів.

 

Сума 9-10 балів - вам не варто три­вожитися. Добре, якщо ваша дитина збереже таке ставлення до школи на най­ближчі десять-одинадцять років.

 

Що він знає про школу?

 

Тепер визначте, що знає про школу ваш малюк. Адже вже першого вересня в ньо­го виникне багато запитань і складних ситуацій. Для вас ці дитячі тривоги здаватимуться дрібницями, а для нього - най­важчими завданнями. Будьте завбачливі і допоможіть дитині заздалегідь.

 

Отже, вихід із майбутніх скрутних по­ложень.

 

Запитайте малюка:

 

1. Як звертаються до вчительки?

 

2. Як привернути до себе увагу, якщо потрібно про щось запитати?

 

3. Що сказати, якщо потрібно ви­йти в туалет?

 

4. Що таке урок?

 

5. Як дізнаються, що пора починати урок?

 

6. Що таке перерва?

 

7. Для чого вона потрібна?

 

8. Як називається стіл, за яким діти пишуть?

 

9. На чому пише вчитель, коли пояс­нює завдання?

 

10. Що таке оцінка?

 

11. Які оцінки гарні, а які погані?

 

12. Що таке шкільний щоденник?

 

13. У класі вчаться діти одного віку чи різного?

 

14. Що таке канікули?

 

Важливо, щоб дитина відповіла прин­ципово правильно, можна і без уточнень.

 

Порівняйте її відповіді з правильними:

 

1. На ім'я і по батькові, на Ви.

 

2. Мовчки підняти руку, так, щоб її було видно.

 

3. Підняти руку і сказати: «Вибачте, можна вийти?»

 

4. Це той час, протягом якого діти вчаться чогось нового: слухають пояснен­ня вчителя і відповіді учнів, роблять впра­ви і не виходять із класу.

 

5. Дзвенить дзвоник, коридори порож­ніють, діти біжать у класи.

 

6. Перерва - це проміжок часу між уроками.

 

7. Перерва потрібна для того, щоб діти могли вийти з класу, відпочити, пограти, поснідати.

 

8. Парта.

 

9. Вчитель пише на дошці.

 

10. Оцінка - це цифра, якою оці­нюють успіхи: правильно або непра­вильно, добре або погано учень вико­нав завдання.

 

11. Щоденник - це такий зошит, куди вписується розклад уроків, діти записують домашнє завдання, а учи­тель виставляє оцінки.

 

12. В одному класі вчаться звичай­но діти одного віку, одного року народ­ження.

 

13. Канікули - це перерва в на­вчанні на кілька днів, а також на все літо; після літніх канікул діти йдуть у наступний клас.

 

Якщо дитина відповіла правильно:

 

- на 13-14 запитань - у шкільних правилах для неї не буде несподіванок;

 

- на 7-10 запитань-непогано, але можна поговорити або почитати про школу;

 

- на 4-6 запитань - необхідно до­кладніше поговорити про шкільні пра­вила і повернутися до гри;

 

- на 1-3 запитання - а чи ходили ви самі в школу?

 

Пограйте в цю саму гру, придумав­ши нові запитання, і попросіть бути вчителем кого-небудь із знайомих.

 

 А тепер тест для вас, дорогі батьки.

 

Чи готовий я бути батьком першокласника?

 

 Опрацьовуючи його результати, скористайтеся таблицею. Для цього закресліть номери тих запитань, на які ви відповіли позитивно, а потім порахуй­те кількість закреслених номерів у кожно­му стовпчику окремо. Отриману суму за­пишіть у нижню порожню клітинку кожно­го стовпчика. У графі «Усього» поставте загальну кількість закреслених цифр.

 

Отже, вибирайте близький варіант відповіді:

 

1. Мені здається, що моя дитина вчитиметься гірше за інших.

 

2. Я побоююся, що моя дитина часто кривдитиме інших дітей.

 

3. На мій погляд, чотири уроки - непо­сильне навантаження для маленької ди­тини.

 

4. Важко бути впевненим у тому, що вчи­телі молодших класів добре розу­міють дітей.

 

5. Дитина може добре вчитися тільки в тому випадку, якщо вчителька - її влас­на мама.

 

6. Важко уявити, що першокласник може швидко навчитися писати, рахува­ти і читати.

 

7. Мені здається, що діти в цьому віці ще не здатні дружити.

 

8. Боюся навіть думати про те, що ди­тина буде обходитися без денного сну.

 

9. Моя дитина губиться, коли до неї звертається незнайома доросла людина.

 

10. Моя дитина не ходить до дитячого садка і ніколи не розлучається з матір'ю.

 

11. Початкова школа, по-моєму, мало спроможна чого-небудь навчити дитину.

 

12. Я побоююся, що однокласники дражнитимуть мою дитину.

 

13. Мій малюк, по-моєму, значно слаб­кіший за своїх ровесників.

 

14. Боюся, що вчителька не має мож­ливості оцінити успіхи кожної дитини.

 

15. Моя дитина часто говорить: «Мамо, ми підемо в школу разом?»

 

 

 

1 2 3 4 5

 

6 7 8 9 10

 

11 12 13 14 15

 

Усього

 

 

 

Що означають отримані цифри?

 

Якщо сума позитивних відповідей 4 або менше балів: у вас є всі підстави з опти­мізмом зустріти перше вересня - ви самі готові визнати нову соціальну роль вашої дитини.

 

Якщо сума позитивних відповідей 5- 10 балів: вам бажано краще підготувати­ся до можливих труднощів.

 

Якщо сума позитивних відповідей 10 і більше балів: подумайте над своїми відпо­відями ще раз, можливо, вам варто пора­дитися з психологом.

 

 

 

Що ж означають суми в стовпчиках таблиці?

 

Насамперед звертайте увагу на ті зна­чення, де сума 2-3 бали.

 

1-й стовпчик - очевидно, необхідно зайнятися іграми і завданнями, що розвивають увагу, пам'ять, мислення, дрібну моторику рук.

 

2-й стовпчик -зверніть увагу на те, чи вміє ваша дитина взаємодіяти з ровесниками.

 

3-й стовпчик - можна припустити деякі складності, пов'язані зі здоров'ям вашої дитини, але є ще час зайнятися загартувальними і зміцнювальними вправами.

 

4-й стовпчик - не виключена мож­ливість того, що в дитини виникнуть труднощі в порозумінні з учителем.

 

5-й стовпчик - ваша дитина недостат­ньо самостійна, мабуть, вона занадто при­в'язана до матері.

 

Подумайте, можливо, варто відкласти школу на рік?

 

Може, корисно буде пограти в школу влітку? Міркуйте, аналізуйте, радьтеся.

 

Успіхів вам!